Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини (1989р.), міжнародних договорах, а також інших нормативно-правових актах, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Згідно ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, виховувати у дитини повагу до державної мови та державних символів України, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання дитини, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
За невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності:
адміністративної (стаття 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) «Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей»);
цивільно – правової (статті 1178 – 1183 Цивільного кодексу України);
сімейно – правової (стаття 164 «Підстави для позбавлення батьківських прав»);
кримінальної (стаття 166 Кримінального кодексу України (далі – КК) «Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування»).